цушко

Про кандидата

Василь Петрович Цушко (*1 лютого 1963, Надрічне, Тарутинський район, Одеська область) — український політик лівого спрямування.

У 2005-2006 роках був головою Одеської обласної державної адміністрації. З 1 грудня 2006 по 18 грудня 2007 перебував на посаді Міністра внутрішніх справ України. Міністр економіки в уряді Миколи Азарова з 11 березня 2010 по 9 грудня 2010, з 16 грудня 2010 — голова Антимонопольного комітету України. Чотири рази обирався депутатом Верховної ради України: у 1994, 1998, 2002 і 2006 роках.

Народився 1 лютого 1963 року у молдовомовному селі Надрічне Тарутинського району Одеської області, в сім’ї селян.

У 1978 році, після закінчення восьми класів середньої школи, вступив до Ізмаїльського технікуму механізації та електрифікації сільського господарства, який закінчив у 1982 році з відзнакою та отримав спеціальність техніка-механіка. Цього ж, 1982 року, вступив до Одеського сільськогосподарського інституту на економічний факультет. Після закінчення першого курсу інституту був призваний на строкову військову службу. Служив у Казахстані, м. Алма-Ата, у військах ППО. У 1985 році демобілізувався і повернувся до інституту, який закінчив у 1988 році; одержав спеціальність «економіст». У 2005 році здобув кваліфікацію юриста Національного університету внутрішніх справ.

В серпні 1987 року Цушко почав працювати економістом в рідному виноробному радгоспі-заводі імені С. Лазо, Тарутинського району Одеської області. У лютому 1988 року був призначений заступником директора радгоспу «Прогрес» у селі Вознесенка-II Тарутинського району Одеської області. У липні 1989 року, у віці двадцяти шести років, став директором радгоспу-заводу імені С. Лазо. На той час, законодавство передбачало обрання директорів колективом підприємства; Цушко був обраний одноголосно.

У березні 1994 року Цушко вперше був обраний депутатом Верховної Ради України (здобув перемогу в другому турі голосування у виборчому окрузі № 315 — Тарутинський та Саратський райони Одеської області). У парламенті став членом комітету з фінансів і банківської діяльності.

У березні 1998 року Цушко був переобраний депутатом Верховної Ради. Він переміг у виборчому окрузі № 140 (Кілійський, Ізмаїльский, Арцизький, Тарутинський райони Одеської області), набравши 42,6% голосів. За підтримки Соціалістичної партії України (СПУ) він став секретарем комітету з фінансів і банківської діяльності Верховної Ради України.

У вересні 1998 року Цушко залишив пост керівника одеської обласної організації та склав повноваження члена вищої ради Селянської партії.

У 2001 році Цушко і редактор газети «Сільські вісті» Іван Бокий створили власну «Партію захисту інтересів селян», структуру якої побудували на базі передплатників газети «Сільські вісті». Партія була зареєстрована у вересні 2001 року, але вже в січні 2002 року злилася з СПУ. Цушко і Бокий стали членами політради СПУ. У квітні 2002 року Цушко був обраний депутатом Верховної Ради за виборчим списком СПУ (16-те місце, а всього партія отримала 20 депутатських мандатів).

За підтримки фракції Соціалістичної партії України (СПУ) був обраний першим заступником голови комітету з фінансів і банківської діяльності Верховної Ради України.

З лютого 2005 року по травень 2006 року Цушко обіймав посаду голови Одеської обласної державної адміністрації. У березні 2006 року одночасно пройшли вибори депутатів Верховної Ради України та Одеської обласної ради. З 120 місць в обласній раді СПУ отримала лише 20: переможцем кампанії стала Партія регіонів (49 мандатів), а третє місце посів Блок Юлії Тимошенко (14 мандатів). На виборах до Верховної Ради Цушко пройшов за виборчим списком СПУ – № 12 у виборчому списку. Всього його партія отримала 33 депутатських мандата. Цушко відмовився від посади губернатора Одеської області і став депутатом українського парламенту, пояснивши своє рішення «недостатньо сильною позицією СПУ в обласній раді».

25 травня 2006 року Цушко склав присягу депутата Верховної Ради та став заступником голови фракції СПУ Олександра Мороза, а також членом комітету з фінансів і банківської діяльності Верховної Ради України. 7 липня 2006 року, коли Мороз став головою Верховної Ради, Цушко того ж дня був обраний першим секретарем політради СПУ і керівником партійної фракції в парламенті.

У жовтні 2006 року в Україні розпочалася внутрішньополітична криза, викликана протистоянням Президента Ющенка та прем’єр-міністра Януковича (перший прагнув розширити свої владні повноваження та обмежити повноваження останнього)

1 грудня 2006 року, після того, як Верховна Рада відправила у відставку колишнього голову МВС Юрія Луценка, Цушко став міністром внутрішніх справ України.

12 березня 2007 року лідери парламентських фракцій «Наша України» та БЮТ в присутності президента Віктора Ющенка і за його підтримки підписали спільну заяву, в якій виклали свої вимоги до «антикризової» коаліції. Серед цих вимог було: відправити у відставку міністра внутрішніх справ Василя Цушка та генерального прокурора Олександра Медведька, а також вивести внутрішні війська з підпорядкування МВС та підпорядкувати їх безпосередньо Президенту.

17 березня 2007 року Цушко провів свою першу, з моменту призначення на посаду міністра, прес-конференцію та заявив, що «в країні відбувається ескалація конфлікту, що може призвести до серйозних наслідків». Він закликав населення утриматися від участі в масових акціях протесту і повідомив, що загалом різні політичні сили мають намір привести до Києва близько 100 тисяч своїх прихильників. Масові акції в Києві розпочалися 31 березня 2007 року.

2 квітня 2007 президент України Віктор Ющенко підписав указ про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України, призначивши проведення дострокових парламентських виборів на 27 травня 2007 року. Парламент відмовився підкоритися указу президента, а уряд прийняв рішення не фінансувати проведення дострокових виборів депутатів Верховної Ради. 5 квітня 2007 року на позачерговому засіданні Ради національної безпеки і оборони України було прийняте рішення зобов’язати уряд фінансувати дострокові вибори: проти проголосували тільки Цушко і перший віце-прем’єр Микола Азаров. Того ж дня Цушко дав розпорядження виділити понад тисячу міліціонерів на охорону будівлі Верховної Ради. 11 квітня Кабінет Міністрів України повторно відмовився фінансувати проведення виборів.

30 травня 2007 була оприлюднена інформація про те, що Цушко був госпіталізований з діагнозом «інфаркт міокарда» і перебуває у Центральному шпиталі МВС. Публікувалася інформація про те, інфаркт міг бути викликаний отруєнням, однак політичні опоненти Цушка заявили, що хвороба міністра є симуляцію з метою уникнути відповідальності за протиправні дії в ГПУ 24 травня 2007 року.

31 травня 2007 на реанімаційному літаку Цушко був перевезений до клініки в місто Ганновер. У Німеччині Цушко був прооперований.

1 червня 2007 представникам МВС України та знайомим міністра довелося спростовувати інформацію про смерть Цушка, яка з’явилася в ЗМІ.

5 червня 2007 Цушко заявив, що зробить все для того, щоб співробітники МВС залишалися поза політикою, а також відзначив їх витримку і професіоналізм під час подій в будівлі Генеральної прокуратури і при спробі направити до Києва підрозділи внутрішніх військ.

У липні 2007 року Цушко повернувся в Україну. На прес-конференції, що відбулася в серпні 2007 року, Цушко у відповідь на питання про стан його здоров’я заявив: «Я відповім по-одеськи: «Не дочекаються!» При цьому Цушко відмовився говорити про своє отруєння, але ЗМІ, пов’язані з його політичними опонентами, інтерпретували цю відмову як заперечення ним самого факту отруєння. Проте вже у вересні Цушко виступив із заявою про те, що йому «допомогли захворіти».

14 липня 2007 року всі кримінальні справи проти Цушка були закриті Печерським районним судом міста Києва. На початку вересня 2007 року, через місяць після того, як почалася кампанія з дострокових парламентських виборів, Цушко на зустрічі з виборцями Харкова назвав себе особистим ворогом Ющенка.

На початку серпня 2007 року було сформовано виборчий список кандидатів у народні депутати від Соціалістичної партії України, в якому Цушко був другим.

26 вересня 2007 Цушко заявив, що кількома днями раніше отримав матеріали, які документально підтвердили факт того, що його було отруєно теофіліном і дигоксином, — саме вони спричинили його захворювання і призвели до інфаркту міокарда. Він надав висновки медичних лабораторій Німеччини. «27 серпня ми отримали три проби сироватки крові Василя Цушка, які були взяті в Україні 27 травня, – йдеться у висновку лабораторії міста Рамштайн. – Ми вирішили надати одну пробу у токсикологічний інститут університетської клініки землі Саар, а іншу – у токсикологічну лабораторію міста Бремен». В результаті обох досліджень лікарі прийшли до висновку, що в наданих пробах міститься несумісна з життям людини доза теофіліну (493,8 мкг/мл) — фармакологічного препарату, токсичного для людини в дозі від 20 мкг/мл. На наступний день Цушко особисто передав ці матеріали генеральному прокурору України Олександру Медведьку.

30 вересня 2007, в день дострокових виборів до українського парламенту, за 15 хвилин до оголошення результатів екзіт-полів, Цушко заявив про своє рішення піти у відставку з поста міністра внутрішніх справ. Своє рішення він аргументував тим, що ще в п’ятницю, 28 вересня, різко погіршився стан його здоров’я, а на лікування та реабілітацію потрібен час, тому «з етичних міркувань» він не хоче формально займати міністерську посаду. Виконуючим обов’язки міністра внутрішніх справ став його перший заступник Михайло Корнієнко. 1 жовтня 2007 з’ясувалося, що за українським законодавством особа, яка перебуває на лікарняному, не може бути звільненою з роботи. Тому Цушко формально залишився міністром внутрішніх справ України.

Цушко не став депутатом Верховної Ради VI скликання, оскільки Соціалістична партія України набрала менше трьох відсотків голосів і не подолала виборчий бар’єр. У грудні 2007 року на посаді міністра внутрішніх справ його змінив Луценко. 16 жовтня 2008 року Політрада Соціалістичної партії задовольнила заяву, що містилася в листі Цушка, про виключення його з лав СПУ «за станом здоров’я».

На початку вересня 2009 року Цушко повернувся в політику. Вперше після тривалої перерви Цушко з’явившись на публіці, – разом з Віктором Януковичем відвідали Одесу з нагоди святкування 215-ї річниці міста. Згодом Цушко став керівником переможної президентської виборчої кампанії Януковича в Одеській області.

10 березня 2010 року, після перемоги Віктора Януковича на президентських виборах, кримінальну справу проти Цушка (всі раніше порушені справи, об’єднані 24 січня 2008 року) було закрито за відсутністю складу злочину.

11 березня 2010 року Цушко був призначений на пост міністра економіки в новому уряді Миколи Азарова.

24 липня 2010 року на позачерговому з’їзді СПУ Мороз запропонував обрати нового голову партії. На розгляд делегатів він виніс три кандидатури в тому числі і кандидатуру Цушка, який і став новим лідером СПУ.

9 грудня 2010 року Цушко був звільнений з посади міністра економіки.

17 грудня 2010 року Цушко призначений головою Антимонопольного комітету України.

У липні 2011 року Цушко оголосив про свій намір піти з поста голови Соцпартії, пояснюючи своє рішення неможливістю суміщати державну службу і партійну діяльність.

Програма

Шановні співвітчизники!

Я, Цушко Василь Петрович, у політику прийшов з моменту обрання мене народним депутатом у 1994 році. Працював законодавцем 11 років, був головою облдержадміністрації та міністром у трьох установах. Перебуваючи на кожній з цих посад, ніколи не боявся приймати непрості, але необхідні рішення, брати i нести за них відповідальність. Я слідую філософському твердженню, що засвоїв від своїх батьків: «Ставитись до людей необхідно так, як бажаєш аби вони відносились до тебе». Дотримуючись принципу – «у домовині кишень немає», я ніколи не змінював своїм соціал-демократичним переконанням та завжди боровся за справедливість у всіх сферах нашого життя.

За весь цей час я накопичив вагомий життєвий і професійний досвід,  тому  можу запропонувати дієві шляхи вирішення проблем, що виникають  у нашому суспільстві та державі.

За роки незалежності в Україні була створена олігархічна система, за якої близько 10% населення  захопили і контролюють економіку та владу в країні. Це – олігархи, їх сім’ї та прибічники можновладців. Вони є класичною «великою буржуазією» сучасної України, що умовно поділяється на два «клани».

Перший – це клан «імпортерів», до складу якого входять імпортери та торгівельно-фінансовий капітал. У 2004 році його уособлювали помаранчеві «вожді», а в реаліях сьогодення такими поводирями стали переможці Революції 2014 року.

Другу частину можновладної «буржуазії» становить «клан експортерів», що складається з представників промислово-виробничого та аграрного капіталу і уособлюється «вождями» Партії Регіонів. Впродовж останнього десятиліття ми спостерігаємо боротьбу за владу у країні саме між цими двома умовними «партіями», єдиною метою яких є власне збагачення. Обличчя – майже незмінні. За умов відсутності гарантій захисту власності, як основи існування ринкової економіки та стабільності держави, переможець отримує все. При цьому, перебуваючи на олімпі, він грабує не лише країну, а й переможених «опонентів-буржуїв».

Суспільство має зрозуміти, що багатії ніколи не захистять решту 90% співгромадян, які балансують на межі виживання і не входять до їхньої привілейованої касти. Тому кожен громадянин має голосувати усвідомлено, а не продавати свій голос, добровільно запроторюючи себе самого у рабство на термін повноважень обраних до влади осіб. Лише тоді у нас сформуються справжні класичні соціал-демократичні сили і профспілки, які зможуть протистояти «великій буржуазії», змусять олігархію працювати за правилами, за якими і суспільство, і держава будуватимуться на принципах справедливості.

Саме тому, за вашої підтримки, я маю намір та готовий здійснювати реальні зміни в інтересах народу України за наступними головними напрямами:

1. Захист прав власності

Необхідно ініціювати та домогтися прийняття законодавства, яке гарантуватиме недоторканість та непорушність власності в Україні: державної; комунальної (муніципальної); власності юридичних та фізичних осіб.

Це можливо зробити, базуючись, зокрема на досвіді Естонії, де врахували передові світові напрацювання і цим самим унеможливили експропріацію та рейдерство.

Після прийняття такого законодавства слід здійснити інвентаризацію усіх видів власності і внести її до реєстрів та кадастрів, зробивши їх відкритими для всіх. Всім, хто має українську власність, зареєстровану в офшорах, треба надати 6 міс. для її перереєстрації в Україні. При  невиконанні цієї  умови така власність має підлягати націоналізації за законом.

2. Децентралізація влади

Вкрай важливою є децентралізація влади та фінансів шляхом внесення змін до Конституції та законодавства:

центральна влада має контролювати НБУ, МЗС, Міноборони, реформовану Генпрокуратуру, СБУ, службу зовнішньої розвідки, МВС (із функціями, притаманними ФБР у США), митницю;

решту функцій слід передати у відання виконкомів сіл, селищ, міст, районів, областей.

3. Забезпечення інтересів регіонів

Вкрай важливим є впровадження результатів референдуму 2000 року у частині створення в Україні двопалатного парламенту (за прикладом Польщі).

Палату представників з 300 депутатів має бути обрано за системою відкритих партійних списків (за новим законом).

Другу палату – Сенат,  має бути сформовано з народних обранців: по три представники від кожної області (за принципом область – виборчий округ).

Також треба ввести в дію вимогу референдуму 2000 року щодо відміни депутатської недоторканості.

Обов’язково потрібно прийняти закон про процедуру імпічменту Президента, а також доступний для реалізації закон про загальнодержавні та місцеві референдуми.

З метою надання реальних повноважень регіонам слід ліквідувати ОДА та РДА і ввести систему обрання голів облвиконкомів та райвиконкомів.

Мовні, культурні та історичні питання варто передати у відання регіонів, які у рамках своїх бюджетів повинні вирішувати їх так, як того бажають люди, що проживають у цих регіонах.

4. Народний контроль обранців усіх рівнів

Слід запровадити «єдиний день виборів» для обранців усіх рівнів та суддів.

Обов’язковим є введення системи контролю «Вотум довіри» над керівниками виконкомів та депутатами усіх рівнів, сенаторами та суддями:

виборчі комісії (щороку частково ротовані) усіх рівнів зберігатимуть свої повноваження на всю каденцію всіх обранців;

щороку в останню неділю березня має проводитись голосування щодо обранців кожного рівня. Обранець, що набере 50%+1 голос від кількості осіб, якi прийшли на голосування, продовжуватиме виконувати свої функції;

в округах та населених пунктах, де голова виконкому або депутат не набрав необхідної кількості голосів, призначатимуться нові вибори (на останню неділю травня);

керівники виконкомів усіх рівнів, після позитивного «Вотуму довіри» зможуть працювати надалі. Але у разі порушень ними законодавства, місцева рада (2/3 голосів) або Президент матимуть змогу ініціювати відставку керівника.

5. Реформа судової системи

Кандидат у судді має бути не судимим громадянином України з вищою юридичною освітою та 5-річним стажем роботи у сфері юриспруденції.

Суддів слід обирати у районах та містах і частину з них делегувати до обласних верховних судів, із ротацією через рік.

6. Реформа податкової системи та держзакупівель

Задля боротьби з корупцією треба ввести єдину електронну систему сплати податків.

Терміновим завданням є введення податку на багатство, скасування ПДВ і заміна його 5%-м податком з продажу. Розподілення 5% податку з продажу, податку на прибуток має відбуватись пропорційно між бюджетами сіл, селищ, міст, районів, областей та загальнодержавним бюджетом.

Місцеві податки і збори, податок на землю мають надходити лише до місцевих бюджетів, в тому числі прибутковий податок з фіз. осіб, який  слід сплачувати за місцем фактичного проживання.

Органи влади матимуть змогу надавати пільги суб’єктам економічної діяльності  відповідно до тієї частини податку, що надходить до їх бюджету.

Потрібно ввести систему електронних держзакупівель за південнокорейським зразком задля відкритості, прозорості та чесності держзакупівель і економії мільярдів коштів, що сприятиме розвитку економіки та соціальному захисту громадян.

7. Доступність кредитів

Усі бюджетні організації та установи всіх рівнів, підприємства, у яких є від однієї акції і більше державної або комунальної власності, підприємства чи організації, які згідно з чинним законодавством виступають агентами державної або місцевої влади зі збору платежів та ті, що беруть участь у держзакупівлях, повинні мати рахунки тільки у держбанках. Розмір цього ресурсу на рік становить майже половину річного ВВП країни. За такого ресурсу держбанки спільно з Нацбанком України та Кабміном можуть наснажити економіку кредитами не вище 10% річних, що стане рушієм для економіки.

8. Зовнішня політика: безпека та стабільність

Україна повинна обрати нейтральний статус (як післявоєнна Фінляндія), та отримати гарантії своєї незалежності через Раду Безпеки ООН.

Підписання доленосних стратегічних міжнародних угод, в тому числі з ЄС та РФ, має здійснюватись лише після всенародного референдуму.

Слід налагодити нормальні і тривкі відносини з РФ, як надійним партнером та сусідом. Питання повернення Криму треба вирішувати насамперед шляхом перемовин та підвищення рівня життя і демократичних свобод в нашій державі.

9. Соціальна справедливість

Найменш захищені верстви населення повинні отримувати адресну соціальну допомогу. Їх доходи мають бути не нижчі від середніх у країні.

10. Реформа охорони здоров’я

Всі медичні установи потрібно зробити госпрозрахунковими, які будуть фінансуватися за рахунок замовлень місцевих органів влади. Слід реалізувати принцип «гроші ходять за людиною». Тобто, людина сама обиратиме, де їй лікуватися. А медичні заклади будуть отримувати кошти в залежності від кількості людей, що до них звернулися.

Медичне кріпосне право треба скасувати. Держава лише встановлюватиме стандарти і загальні правила.

11. Реформа освіти

Важливо забезпечити розвиток дошкільних та шкільних закладів усіх форм власності.

Необхідна інтеграція до загальних середніх шкіл дітей з особливими потребами шляхом створення класів інклюзивного навчання.

Всі учбові заклади (окрім шкільних та дошкільних) варто перевести із державних та комунальних у госпрозрахункові. Головними джерелами їх фінансування  мають бути держзамовлення, надходження від навчання за контрактом та власної наукової діяльності. Такий крок дозволить готувати студентів за спеціальностями, які дійсно потрібні економіці.

12. Земельні питання

Доки не буде забезпечено гарантій захисту прав власності, торгівля землею сільськогосподарського призначення є неприпустимою.  Важливо не хто володіє землею, а хто її використовує, тобто орендує. Тому слід запровадити у ринковий обіг «право оренди землі», що стане активом, під який можна буде отримувати банківські кредити для розвитку аграрного сектору. Земля при цьому залишиться власністю українців.

Державна підтримка  має надаватись виключно фермерським, малим та середнім господарствам, а не агрохолдингам і трейдерам. Державницьке плече у вигляді податкових пільг, здешевлених кредитів, розмаїтої інфраструктури, гуртових ринків, передачі в оренду державних припортових елеваторів має стати надійною опорою для фермерських кооперативів. Результати праці на полі і фермі – селянам, а не аграрним олігархам!

13. Вихід з політичної кризи сьогодення

На Майдані під час подій грудня 2013 – лютого 2014 рр. жахливо загинуло більше сотні протестувальників та силовиків. Особисто я щиро сумую разом із рідними та близькими за кожним трагічно загиблим і висловлюю співчуття сім’ям, чия втрата невиправна. Вічна їм пам’ять і Царство Небесне!

Необхідно провести ретельне розслідування щодо кожного випадку смерті. Ті, хто наказував убивати й убивав, повинні відповісти за всією суворістю закону.

Водночас суспільство має покарати тих, хто несе політичну відповідальність, кого обирали для того, щоби конфлікти розв’язували у парламенті, а не на вулиці.

Безперечно, головним винуватцем у тому, що сталося є колишній президент Янукович. Але винні також усі без винятку депутати Верховної Ради. Чому вони активізувалися лише після трагедії, а довгі 90 днів, що їй передували, просто бездіяли?

Тому я домагатимуся проведення нових виборів до парламенту країни восени 2014 року.

Громадяни вимагають люстрації, щоб  зупинити діяльність корупціонерів на всіх рівнях. Вибори – це і є всенародна люстрація кожного, хто йде у владу.

Призначення загальних виборів до всіх органів влади восени 2014 року. (одночасно з виборами до ВР) за умови усунення будь-які виборчих бар’єрів у комплексі з системою «Вотуму довіри», а також створення справжнього місцевого самоврядування, дадуть змогу перезавантажити владу. Тоді вона почне працювати на благо кожного громадянина і країни загалом.

 

Шановні співвітчизники,

у нас є шанс побудувати «Європу» в Україні!

За вашої підтримки, у разі обрання мене, я вам гарантую, що буду справедливим, доступним, відкритим і вірним вам, Народним Президентом!

З повагою, Василь Петрович ЦУШКО